На початку весни у видавництві «Альпіна Бізнес Бук» вийшла книга першого гендиректора IKEA в Росії Леннарта Дальгрен «Як я підкоряв Росію, а вона - мене» (переклад Оксани Бєлайчук).
Леннарт Дальгрен - один з героїв споживчої революції в Росії. Десять років тому в Росії не було жодного магазину IKEA. У минулому році в Омську відкрився вже 12-й. Дальгрен пережив в Росії безліч пригод. «Приїжджаєш, буває, на роботу в понеділок, подивишся на годинник - уже четвер», - згадує він. Пихатість губернаторів і мерів, причіпки і некомпетентність чиновників подрібніше, суперечливі закони - від такого у кого завгодно голова піде обертом. Але у Дальгрена було в запасі суперзброю: вдячність мільйонів покупців, приховані і явні союзники на різних поверхах російської влади. Дальгрен повернувся додому в 2006 році, але його стосунки з Росією не закінчилися.
Читайте уривки з книги Леннарта Дальгрен про історію становлення компанії ІКЕА в Росії.
Про шведського посла
Ніколи не забуду мою першу зустріч з послом Швеції в Росії Свеном Хірдманом. Цей дуже прямолінійна людина зустрів мене зі словами: «Так це ти у нас з ІКЕА. Тоді поясни, як же ви можете бути такими ідіотами, щоб почати будівництво, не розібравшись спершу, що тут відбувається? »
Що тут скажеш? Єдине, що я зміг відповісти: «Якби ми точно знали, що тут відбувається, нас, мабуть, тут би не було. Було б шкода, чи не так? »
Про віце-губернатора Підмосков'я
Друга ІКЕА повинна була розташуватися на півдні Москви і теж за МКАД, на колишніх сільгоспугіддях.
У зв'язку з цим нас чекав непростий тест на смиренність. Частина земельної ділянки займали «землі сільгосппризначення», чий статус потрібно було змінити на «землі виробництва», а це вельми непросто. Але ще гірше йшли справи з другою частиною ділянки, за якою було закріплено статус «лісових земель», категорії яких змінити практично неможливо. У цьому процесі необхідно задіяти безліч різних комітетів і відомств - всього 39 інстанцій. Після чергової резолюції нам кожен раз говорили, що залишилося отримати останній дозвіл. Але слідом за цим з'ясовувалося, що необхідне схвалення ще одного відомства, а за ним - ще одного ...
Ми передавали документи з однієї інстанції в іншу, старанно збираючи всі необхідні підписи. Кульмінацією (хоча і не останнім етапом) стала підпис прем'єр-міністра Примакова. Потім цей папір повернулася до нас, пройшовши через ті самі кабінети, тільки в зворотному порядку. Але ми рано розслабилися, отримавши пакет документів. На ділянці, як і раніше росли дерева, які треба було вирубати - природно, отримавши на це спеціальний дозвіл. Хто ж знав, що отримати дозвіл на вирубку дерев, які ростуть в лісі, якого відтепер формально не існує, неможливо? Утримуючись від оцінок, зауважу: певні відмінності між російською і західною логікою об'єктивно існують.
Як же тепер отримати дозвіл на вирубку? Ми не знали. Проблема вирішилася з подачі віце-губернатора Московської області Михайла Мене, великого любителя спорту. Російське відділення ІКЕА вчинила велике пожертвування на розвиток дитячого спорту в Московській області. Після цього рубати дерева і почати будівництво нам дозволили.
Про главу Солнечногорского району
Для того щоб забезпечувати наші магазини товарами, необхідний був дистриб'юторський центр. Ми почали підшукувати ділянку під нього і знайшли непоганий варіант в 30 кілометрах на північ від нашого першого магазину в районі села Єсипова Сонячногірського району.
Глава району Попов виявився надзвичайно активною людиною - він завжди був в дорозі з однієї зустрічі на іншу, завжди спізнювався, і люди з його приймальні завжди пояснювали його відсутність тим, що він на зустрічі з губернатором. Наша перша зустріч відбулася з ним у нас в офісі - що в цілому для нього дуже нехарактерно. Після чергового обміну привітаннями він раптово заявив: «Містер Леннарт, я все про вас знаю».
Звичайно ж, я поцікавився звідки. Він відповів, що як раз їде з ФСБ, де уважно вивчив моє досьє. Я не сумнівався, що певні дані про мене там є. Якийсь час ми підозрювали, що наші телефони прослуховуються. Слово за слово, я намагався вивудити хоч якусь інформацію з Попова. Спочатку він обмежувався загальними словами, які можна було віднести до кого завгодно. Але я наполягав: «Скажіть по крайней мере, що про мене сказано поганого».
«Там особливо наголошується ваш головний недолік. Містер Леннарт, ви дуже скупий і економите надміру ».
Не встиг Попов виїхати, я сів писати запит в ФСБ з проханням надати виписку з мого досьє. Я був майже впевнений в тому, що відповіді не буде, але не міг втриматися. Через якийсь час в нашу службу безпеки подзвонили з ФСБ, щоб дізнатися, наскільки серйозно слід ставитися до мого запиту. Наш менеджер з безпеки підійшов до мене, щоб з'ясувати, чи дійсно я запитував таку виписку у ФСБ. Коли я розповів йому про все, він ледве стримав сміх.
про Казань
Уже після першої рекогносцирувальної поїздки в Казань я зрозумів, де ми будемо будуватися. Вдруге я приїхав з картою, на якій був відзначений наш ділянку.
Зустріч з міською адміністрацією пройшла відмінно - мер міста Каміль Ісхаков і його заступник Раїса Мубаракзянов зустрічали нас з воістину східним гостинністю. Вони обіцяли опрацювати ряд питань, ознайомитися з проектом і повернутися до нас з відповіддю. Не встиг наш зворотний рейс приземлитися в Москві, як ми вже отримали з Казані підтвердження: реалізація проекту можлива, але за умови, що магазин буде відкритий до тисячоліття Казані. Ми пообіцяли встигнути до призначеного терміну і відразу ж намітили дату закладки першого каменю і передбачуваного відкриття.
Казань, звичайно ж, цікавила нас, але далеко не в першу чергу. Рішення почати з цього міста було продиктовано серцем, а не раціональними аргументами. Ми заразилися ентузіазмом керівництва, і, як тільки мер Каміль призначив свого заступника Раїса особисто курирувати проект ІКЕА, який в свою чергу був оголошений пріоритетним, ми дали зелене світло, і робота почалася.
Нам з дружиною сподобалося бувати в Казані. Якщо ми їхали, то завжди на поїзді. Нічний потяг відправлявся з Москви пізно ввечері і прибував до Казані о шостій ранку. Зазвичай на пероні нас зустрічав віце-мер Раїс. Він завжди стояв рівно навпроти виходу з нашого вагона з величезним букетом троянд для моєї дружини. Його супроводжували одягнені в національні костюми дівчата, пригощали нас хлібом-сіллю. Раїс завжди радів, коли я приїжджав з Ганною. На його думку, це означало, що я приїжджаю в Казань не тільки через службову необхідність, а й за покликом серця. Так воно і є.
Через рік після того, як я вперше переступив поріг мерії, щоб розповісти про себе, компанії ІКЕА та земельну ділянку, який ми пригледіли, в Казані відкрився магазин ІКЕА. Це абсолютний рекорд, ніде в світі відкриття не відбувалося так швидко.
Коли я згадую Казань, я не можу відігнати від себе думки про те, що вся Росія могла б бути такою ж активною, відкритою і динамічною. Ніяких перешкод або бюрократичних зволікань не було і в помині. Чому в інших регіонах чиновники не роблять все можливе, щоб перетворити Росію в найпривабливішу для інвестицій країну в світі?
про Краснодар
Спочатку в списку пріоритетних для нас міст-мільйонників Краснодар не значився, але керівництво міста та району саме запропонувало почати переговори про інвестиції в регіон.
При найближчому розгляді з'ясувалося, що місто дійсно представляє для нас інтерес. Нам запропонували дуже вдало розташований ділянку, який ми відразу ж погодилися придбати. Як завжди, почався торг. Але незабаром до нас дійшли чутки про те, що ця територія більше не належить місту. Чутки виявилися вірними - місто передала ділянку іншому власнику. Ми зв'язалися з його представником, який, не розкриваючи ім'я власника, назвав ціну, вп'ятеро перевищує ту, про яку ми вже домовилися з владою.
Ми недвозначно дали зрозуміти адміністрації міста, що подібні спроби водити нас за ніс категорично неприйнятні. Ми почали переговори з президентом Адигеї, анклаву в складі Краснодарського краю. Кордон між густонаселеним Краснодаром і маленькою Республікою Адигея проходить по річці Кубані. Прямо навпроти Краснодара, на території Адигеї ми і придбали величезний земельний наділ. Сьогодні на цій землі розташовується сімейний торговий центр «Мега», основна частина відвідувачів якого приїжджає з Краснодара і околиць.
про Путіна
Я дуже хотів, щоб [засновник IKEA] Інгвар Кампрад зустрівся з президентом Володимиром Путіним. Мені здавалося, ці дві людини неодмінно знайдуть спільну мову. Для Інгвара зустріч з Путіним, звичайно, стала б ключем, який в майбутньому міг відчинити перед нами не одні двері. Путіну, ймовірно, теж було б цікаво зустрітися з відомим і серйозним бізнесменом, який вважає Росію країною, пріоритетною для інвестицій.
Інгвар ставився до цієї ідеї не без інтересу, але далеко не з таким ентузіазмом. Однак мені вдалося переконати його написати Путіну лист на німецькій мові, яке передали особисто президенту. Звичайно, наївно було припускати, що це спрацює, але нам говорили, що Путін читав його і, оскільки в ньому піднімалися питання економічного характеру, передав його віце-прем'єру Олександру Жукову. Не виключено, втім, що це рішення було прийнято кимось із президентської адміністрації.
Дізнавшись, що наше послання «розписано» Жукову, я засмутився і подумав, що варто залишити ці спроби. Але Інгвар не втрачав оптимізму: зустрітися з віце-прем'єром слід неодмінно. Я пообіцяв організувати цю зустріч в найкоротші терміни.
Інгвар кілька разів спілкувався з Жуковим, обговорюючи ситуацію в країні і світі. Віце-прем'єр підкреслював, що російський уряд підтримує діяльність ІКЕА в Росії і готовий сприяти в реалізації нашої інвестиційної програми. Інгвар повторював, що Росія є для ІКЕА пріоритетною країною. Ці зустрічі незмінно проходили в обстановці взаємної довіри і поваги. Якось я знову опинився серед людей, з якими можна було обговорити можливість зустрічі між Кампрадом і Путіним. Один з присутніх сказав по-російськи, що ІКЕА навряд чи захоче зустрічатися з Путіним. Я поцікавився чому. Не знаю, говорили вони серйозно або жартували, але відповідь була такою: «ІКЕА ж на всьому економить, а на нашу таксометром зустріч з Путіним буде коштувати п'ять-десять мільйонів доларів, які ви ніколи не заплатите». Інстинктивно я відчув, що, мабуть, буде краще не розвивати цю тему, і нічого не відповів.
Про меблеве виробництво
Російське керівництво неодноразово висловлювало побажання, щоб ІКЕА організувала в Росії власне виробництво. На його думку, це послужило б вагомим доказом серйозності наших намірів. У перші роки нашої роботи в цій країні формально вкладення в торгові центри не вважалися реальними інвестиціями.
Лише невеликий відсоток закуповується нами продукції припадає на власне виробництво ІКЕА. Меблевими фабриками в різних країнах управляє наша виробнича група Swedwood. У Росії перший лісозавод Swedwood відкрився в 2002 році в Ленінградській області при повній підтримці обласного уряду. Ми розраховували розширити свою присутність в Росії, зокрема, за рахунок покупки нового повністю обладнаного виробничого комплексу, який продавався з аукціону.
Фахівці Swedwood уважно вивчили це підприємство і приступили до оформлення заявки на участь в торгах. Але незабаром їм подзвонив розгублений адміністратор аукціону і повідомив, що не прийме заявку. Він неохоче розповів, що йому зателефонували з міністерства і пояснили, що це підприємство має дістатися якоїсь російської компанії, вплинути на це рішення неможливо і можна тільки висловити глибоке співчуття.
У Росії є все, що необхідно для успішного меблевого виробництва. Є чудова сировинна база, енергоресурси і кваліфікована робоча сила. Бракує лише одного, але дуже суттєвою деталі, без якої організувати прибуткове меблеве виробництво практично неможливо і якій російські чиновники зазвичай не надають особливого значення. Виробництву необхідна стабільність, можливість будувати реалістичні прогнози. Будь-які збої, затримки і різкі зміни можуть звести бізнес-план нанівець. Упевнений, що саме цим можна пояснити, чому російська меблева промисловість не розвивалася так, як ми розраховували. У всякому разі, з цієї причини керівництво промислової групи Swedwood вельми скептично оцінює перспективи подальшого розвитку бізнесу в Росії.
про Батурину
Один випадок, пов'язаний з ім'ям пані Батуріної, дружини московського мера Лужкова - відомої, амбітної та успішної бізнес-леді і найбагатшої жінки в Росії, - довго не виходив у мене з голови. Батуріної належать будівельні компанії і цілий ряд інших виробництв, зокрема, заводи, які роблять меблі з пластмаси. В одній з наших зустрічей з представниками цієї компанії, яку ми розглядали в якості потенційного постачальника, несподівано взяла участь сама пані Батуріна. Вона увійшла в кімнату посеред розмови і, не представившись, заявила, що якщо ми збираємося закуповувати продукцію одного з її підприємств, то робити це треба буде на її умовах. Умови ці виявилися за межею розумного і були абсолютно неприйнятними. Потім нам говорили, що ця розбіжність зіграло роль червоної ганчірки в наших наступних переговорах з її чоловіком про будівництво ІКЕА на Кутузовському проспекті. До сих пір не можу повірити, що це може бути правдою.
Про стукачів з ФСБ
Один з дійшли до наших днів пережитків старої радянської системи - це різного роду донощики, що працюють на ФСБ і впроваджені в усі великі підприємства. Це частина повсякденного життя, абсолютно буденна і в більшості випадків абсолютно нешкідлива.
За роки моєї роботи в Росії служба безпеки ІКЕА не раз повідомляла мені про подібні людях. Я з самого початку вирішив повністю ігнорувати це явище. Мені було зовсім нецікаво знати, хто у нас «стукач», а хто ні, - нам в будь-якому випадку нічого приховувати. Якби я весь час думав про те, що, де і кому сказав у власному офісі, я б просто не зміг працювати. Принагідно я розповів про це Інгвар, і він погодився, що якщо до нас кого-то і впровадили, то нам це тільки на користь. Нехай всі знають, що наші наміри серйозні і приховувати нам нічого.
За матеріалами www.ForbesRussia.ru
.png)
